Історія України 12.11.25. Повторення. Десталінізація

 Тема. Повторення. Україна в умовах десталінізації

тест

Розширення прав УРСР:

• розширено права УРСР в економічній, фінансовій та юридичній сферах (тільки в 1953-1956 рр. із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій, бюджет республіки зріс з 18 млрд крб. до 43,7 млрд крб., 
• республіка отримала право мати свої цивільний, кримінальний та процесуальні кодекси та права щодо поточного й перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень);
• розширено права в адміністративно-політичній сфері (до владних повноважень республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного або республіканського підпорядкування);
• доповнено компетенції місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.;
• українській дипломатії дозволено налагоджувати різносторонні відносини з іншими державами, міжнародними організаціями (відкрито постійне представництво УРСР в ООН (1957); Україну прийнято до Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ) (1957)).

Партійне керівництво КПУ періоду «хрущовської відлиги». 

Олексій Кириченко (1953-1957) - став першим українцем, який очолив Компартію України. Під час його перебування на посту керівника республіканської комуністичної партії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (бл. 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості).

Микола Підгорний (1957-1963) – виконував усі настанови центру, став одним з учасників групи вищого партійного керівництва, які підготували й провели зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС.

Петро Шелест (1963-1972) – перебуваючи на посту першого секретаря ЦК КПУ, придушував прояви дисидентського руху в Україні, обстоював економічні інтереси України перед «центром», виступав за надання Україні більших прав в економічній політиці, захищав права української мови в шкільній освіті, доводив безпідставність звинувачень у націоналізмі на адресу окремих українських діячів культури (зокрема, О. Гончара, І. Дзюби).